Арійські корені культури давнього Китаю


  
 |  

 

В кінці 80-х років минулого століття в віддаленій китайській пустелі почали знаходити чудово збережені мумії, яким приблизно 3 тисячі років. Вони мали рудувато-світле волосся, європейські риси. Очевидно, що вони не були предками сучасних китайців. Археологи вважають, що вони могли належати до давньої цивілізації, що існувала на перехресті між Китаєм і Європою.


Мумія арійця-тохара з двома косами, заплетеними так, як це робили кельти-галли і гуцули. Поряд тохарський бронзовий посуд (знайдений разом з муміями) з атакуючою сваргою - постійним супутником і символом арійської раси

Мумія арійця-тохара з двома косами, заплетеними так, як це робили кельти-галли і гуцули. Поряд тохарський бронзовий посуд (знайдений разом з муміями) з атакуючою сваргою - постійним супутником і символом арійської раси

Археологи Китаю і Франції продовжують досліджувати знайдені в глибині однієї з найбільших у світі пустель Такла-Макан (Takla Makan), що на північному-заході Китаю, 4 мумії представників європеoїдної раси.

Як повідомив співробітник Сіньцзянського інституту археології, периметр виявленого древнього містечка складає близько 995 метрів, висота збереженої до наших днів стіни становить 3—4 метри.

Як повідомило державне агентство «Сіньхуа», на сусідніх біля нього руїнах виявлено понад 20 поховань, у 3 похованнях, що знаходяться в гарному стані, виявлено 4 мумії європейців, на думку вчених вони жили в 1—2 тисячолітті до нашої ери (а не столітті, як повідомляли деякі інтернет-видання).

Коли в 80-х роках ХХ століття китайські археологи почали досліджувати південну ділянку басейну ріки Тарім — великий негостинний пустельний регіон, по краю якого колись проходив Великий Шовковий шлях, — вони знайшли поховання, що відносяться до другого тисячоліття до нової ери. Муміфіковані тіла були знайдені в найбільш посушливій і просоленій частині Центральної Азії — пустелі Такла-Макан Китайського Туркестану (Синьцзян-Уйгурський автономний район КНР), в околицях міст Черчень і Лоулань.

Коли археологи розкопали древнє поховання, вони побачили, що уста мумій ніби застигли в крику. Їхні тіла збереглися краще, ніж мумії єгипетських фараонів: завдяки винятково сухому повітрю, а також тій обставині, що могили були вириті в соляному ?рунті, що прискорює процес висушування й убиває мікроорганізми.

Муміфікація в Урумчі відбулася 4 тисячі років тому зовсім випадково. Ті тіла, що ховали в піщаній пустелі в зимовий час, замерзали, а потім висушувалися до того, як починали розкладатися. Померлих поміщали в труни без днища й кришки, і завдяки вільній циркуляції повітря останки уникли тліну. Покійники ж, віддані землі в жаркий час року, перетворилися в кістяки.

Найстарішим муміям із Черченя — близько 3 тис. років, а з Лоулані – близько 4 тис. Тіла були одягнені в яскраве вбрання, що не зотліло і не вицвіло за минулі тисячоріччя. Знахідки були перенесені в Провінційний музей м. Урумчі, де воз’єдналися з іще декількома муміями, знайденими в цьому регіоні. Однак лише в 1994 р. разом з публікацією в журналі Discovery фотографій і статті, мумії Урумчі стали відомі науковому світу. Фахівці негайно відзначили, що знайдені тіла належали до європеоїдної, а не до монголоїдної раси. Більш того, мерці відрізнялися високим зростом — близько 180 сантиметрів. Ким були ці люди? Звідки вони прийшли?

Мумія арійської жінки
Мумія арійської жінки

Ось мумія жінки, якій було приблизно 40 років. Її висока статура, ніс і руде волосся вказує на те, що вона була європейського походження.

До числа черченських мумій відноситься «Черченський чоловік», три «співаючі» жінки і тримісячна дитина, що лежить на подушці з білої овечої вовни й обгорнена у прекрасну коричневу матерію, обв’язану червоними й синіми шнурами. Немовля поховали з «пляшечкою» із коров’ячого рога і, напевно, із найдавнішою в історії соскою з овечого вимені; на очах у неї — сині камені.

"Черченський чоловік" має біле обличчя, злегка кучеряве русяве волосся заплетене в дві коси, що спускаються на плечі — не з трьох, як колись в китайців, а з двох пасмів. Легка сивина показує, що померлому було за 50 років. Він відрізнявся завидним зростом - під два метри - і нехарактерним для азіатів великим носом. За сумою зовнішніх ознак, черченська людина - європеєць. Щелепа чоловіка була акуратно підв'язана, тому в його зовнішньому вигляді немає нічого незвичайного; підв'язки ж на головах жінок ослабнули, і вирази їхніх облич отримали вигляд співаючих або кричущих.

Тіло високої черченської жінки також не піддалося тліну. Її європеоїдне обличчя зберегло сліди косметики, до русявого волосся додано по два пасма чужого волосся для додання зачісці пишності. Цікаво, що черченський чоловік був похований з десятьма головними уборами, кожний з яких був виконаний у власному стилі; один із них схожий на фригійський ковпак.

Лоуланьська красуня
Лоуланьська красуня

З лоуланьських мумій виділяється «Лоуланьська красуня» (beautiful Loulan woman) — обличчя молодої жінки настільки прекрасне, що уйгури називають її своєю «сплячою красунею», хоча антропологічно вона далека від тюркського і ханьского типів. У її похованні були знайдені насіння пшениці в щільній полотняній сумці, а на грудях покійної — решето. Вовняна тканина з Лоулані не така барвиста, як черченська, але за візерунками і малюнком плетива не менш вражаюча: тканина, із якої виготовлений одяг, за забарвленням і орнаментом нагадує кельтську «шотландку».

Ці люди були тієї ж раси, що і «черченьці». Вірогідно, що народ, до якого належали черченські мумії, розмовляв однією з арійських (індоєвропейських) мов.

Мережа каналів, численні кам’яні жорна, склади зерна й інші знахідки свідчать про те, що близько 3000—4000 років тому в пустелі жила група древніх представників причорноморської арійської спільноти.

Вони пасли худобу, займалися зрошенням, носили одяг з хутра, використовували дерев’яні меблі.

«Вони добре володіли технологією обробки вовни і прядіння, робили одяг з овечої і верблюжої шкіри, вовняні вироби червоного і жовтого кольорів», — поінформував французький учений.

А ось опис однієї з мумій (журнал «Вокруг Света», 2000 р., № 4): «Довгий ніс, глибоко посаджені очі, світло-каштанове волосся, світла шкіра». У цьому ж джерелі сказано, що небіжчиків ховали в трунах, видовбаних з дерева й затягнутих коров’ячими шкірами.

Так одягалися наші арійські предки
Так одягалися наші арійські предки

В іншій статті — «Повільні мандрівки древніх народів. Про перші контакти європейців з Китаєм», опублікованій у журналі «Наука и жизнь» (N12, 1999), говориться: «В 1937 році німецька антропологічна експедиція, що працювала в північно-західній частині Китаю, виявила мумію, що відноситься до раннього періоду історії цієї країни. Проте мумія належала людині явно європейського типу». «Вік мумії вчені визначили приблизно в 3—4 тисячі років. Але як європеєць потрапив у глибину Азії?»

«В 1987 році американський професор-китаєзнавець Віктор Г. Мейр (V. Mair), відвідавши музей в Урумчі й побачивши мумію, був «уражений, немов громом з ясного неба...».

У районі озера Чіл-Нір і пустелі Такла-Макан (де сходяться Китай, Киргизія, Таджикистан і Монголія) учені стали знаходити такі ж мумії, того ж віку й вигляду. Були витягнуті різні предмети: головні убори, одяг, взуття, гребені, маленькі ножі, гончарні вироби тощо. У музеї Урумчі виставлено шість таких мумій європейців, у запасниках зберігається ще не менше сотні, вік деяких з них сягає 3700—4000 років.

«Учені бачать, як багато в чому збігаються смаки цих людей (покрій одягу й способи виготовлення тканин) з тими, що ткали й носили їхні сучасники, котрі жили в місцях, де тепер знаходяться Австрія, Німеччина й Скандинавські країни».

«Не тільки зовнішній вигляд древніх мешканців пустелі, але й отриманий генетичний спадковий матеріал підтверджують первісний висновок учених про те, що вони належали до народів європейського типу».

«З абсолютною впевненістю ми можемо сказати, — відзначає професор В. Г. Мейр, — що виявлені на муміях текстильні вироби відповідають загальній технологічній традиції, що була властива Європі й Кавказу».

Вважається, що знайдені мумії належали індоєвропейському народу «тохари», що проживав у Середній Азії в країні Тохаристан і, увійшовши в Кушанське царство, втратив своє родове ім’я.

«Переконливим додатковим доказом присутності європейців, імовірно, тохарів, у Китаї є настінний живопис у буддійському храмі, де зображені люди з вузькими обличчями, довгими носами, блакитними або зеленими очами та світлим або рудим волоссям».

Народження Європи
Карта з книги Артура Кемпа “Марш титанів. Історія білої раси” (March of the Titans. A History of the White Race) — USA, Ostara Publications 1999, 2001.

 

 

 

Джерело: Народний Оглядач


В тему:

У Китаї виявлені стародавні гончарні майстерні, створені європейцями

ТРИПІЛЛЯ ТА ЯНШАО

Історія однієї дивовижної знахідки...